Друк

Чому Православна Церква в Україні має бути автокефальною

Як Божу милість переважна більшість українського народу сприйняла звістку про рішучі кроки держави для об'єднання розділеного українського православ'я й отримання томоса про автокефалію ­Православної церкви в Україні.

Історія свідчить, що набуття визнання автокефального статусу майже всіма помісними православними Церквами відбувалося за підтримки і сприяння державної влади. Наприклад, автокефалію Російської православної церкви визнали завдяки бажанню правителя держави Бориса Годунова. Влада Елладського королівства ініціювала і сприяла відділенню Елладської церкви. Уряд Речі Посполитої звертався до Константинопольського патріарха з проханням визнати автокефальною Православну церкву в Польщі.

На сьогодні не існує спеціально визначеної канонічної процедури проголошення або набуття автокефалії тією чи іншою помісною Церквою. Була спроба визначення цього механізму в процесі підготовки до Святого і Великого собору православної церкви, що відбувся на Криті 2016 року. Але результату не досягли.

Християнську віру на теренах України почали проповідувати від часу святого апостола Андрія Первозванного. Певний період у середовищі церковних ієрархів панувала думка, що повністю автокефальною може бути лише та Церква, яка заснована самими апостолами. Крім того, в Північному Причорномор'ї та Криму вже в перші століття після Різдва Христового з'являються окремі єпархії.

Із постанням Київської Русі майже одразу відбуваються спроби хрещення народу цієї могутньої у той час держави. Зрештою, 988-го святий рівноапостольний великий князь Київський Володимир Святославич охрещується сам, а згодом починається процес християнізації всієї Руси-України. З цього часу постає окрема Київська митрополія, що перебувала у складі Константинопольського патріархату. Він є Церквою-матір'ю для українського православ'я.

Цей період був часом роз­витку й утвердження Української церкви та віт­чизняного богослів'я, адже вплив Константинопольського патріарха на Київську митрополію був мінімальний. Саме тоді на теренах України постає найбільший освітньо-науковий заклад православного, і не лише, світу — Київська академія. З'являються перші "символічні" книги всього світового православ'я, в яких систематично викладені віронавчальні істини.

Зовсім інший досвід церковного життя Українська православна церква відчула після незаконного підпорядкування 1686 року Київської митрополії Московському патріархату. Починаючи з пониження церковно-адміністративного рангу до фактично рядової єпархії відбувається поступове обмеження та ліквідація церковних прав і автономії. Богословські, канонічні та богослужбові особливості українського православ'я ретельно викорінюються й замінюються російськими. Закривається Києво-Могилянська академія. На служіння Російській імперії забирають кращих українських богословів, ієрархів і священиків.

Проголошення Української держави на початку ХХ століття відкрило шлях до боротьби за автокефалію Української церкви. Проте з утратою державності викорінювалася й незалежна Церква.

Із 1992-го існує помісна автокефальна Українська православна церква Київського патріархату. Вона зберігає православне віровчення, дотримується канонів, однак через протидію Москви не визнана іншими помісними Церквами.

На сьогодні єпископат УПЦ Ки­­­їв­ського патріархату налічує понад 40 архієреїв, в Україні діють майже шість тисяч парафій, об'єднаних у 35 єпархій у всіх областях держави, функціонує мережа закладів вищої духовної освіти. Серед них Київська православна богословська академія — єдиний духовний навчальний заклад, що має державні ліцензію і акредитацію. Київський патріархат користується найбільшою підтримкою серед населення України, за соціологічними опитуваннями.

Що дає Церкві й державі набуття автокефалії?

На спасіння людей цей статус безпосередньо не впливає, але дозволяє церкві якнайкраще реалізуватися. Це передбачає, зокрема, звершення богослужінь рідною і зрозумілою мовою, відродження й плекання власних духовних традицій, здійснення різних видів соціального служіння з урахуванням потреб українського народу, офіційне спілкування з іншими помісними Православними церквами, обмін досвідом і багато іншого.

Автокефальний статус Церкви також є запорукою духовної безпеки й незалежності Української держави. В цьому вкотре переконуємося, зважаючи на гіб­ридну війну та зовнішню агресію РФ проти України.

Роками Російську православну церкву використовували, як засіб впливу на українців. Не випадково на окупованих територіях переслідувань зазнали всі українські церкви, незалежно від конфесій. Ворог, який приніс війну на нашу землю, добре знав, хто може бути його союзником, а хто підтримає мир, незалежність і Україну.

Однак навіть в Українській православній церкві, де визнають зверхність Москви, завжди було чимало священиків, які в душі, а дехто і своїми діями, підтримували ідею створення єдиної автокефальної православної церкви в Україні. Томос, за отримання якого від Вселенського патріарха нам усім треба молитися, відкриває унікальний шанс подолати розкол поміж православними. Щоб як у першій апостольській церкві ми, всі віруючі, були разом.

Газета по-українськи

Поширити у соцмережах