Статті

Друк

Походження і призначення «Урим» і «тумим» старозавітного первосвященика

У статті здійснено визначення джерел походження і зовнішнього вигляду одного з найтаємничіших атрибутів старозавітного первосвященика – урим і тумим. Методом порівняльного аналізу біблійних, талмудичних та екзегетичних свідчень висвітлено призначення, спосіб застосування і прообразний зміст урим і тумим. 

Ключові слова: Біблія, урим, тумим,первосвященик, ефод, нагрудник.

В Першій Книзі Царств говориться, що одним з трьох дозволених видів сповіщення волі Божої в Старому Завіті, на рівні з віщими сновидіннями та пророцтвами, було одкровення через старозавітного первосвященика за посередництва урим і тумим (28, 6). Як влучно зауважує видатний рабин і вчений Зігмунд Майбаум: «Урим і тумим – це щось зовсім незрозуміле і темне в сфері старозавітного священства. Вигляд і значення урим і тумим немає можливості чітко і визначено уявити, і представники науки відмовляються від цього завдання» [9, c. 24-25]. Риторичне запитання з цього приводу задає видатний християнський енциклопедист ХІХ ст. архімандрит Никифор (Бажанов): «Чи були урим і тумим особливою прикрасою первосвященика, або вказували тільки на властивість нагрудника і його каменів, або це були самі камені з вирізаними на них іменами колін ізраїлевих, або складали і означали щось інше – достаменно невідомо» [10].

Недивлячись на невизначеність питанню походження і призначення «урим і тумим» старозавітного первосвященика присвячені юдейські талмудичні трактати, думки єврейських істориків, екзегетичні твори святих отців Церкви Христової. Відсутність чіткої відповіді на питання. Що таке «урим і тумим»? Продовжує актуалізовувати цю тематику серед сучасних біблеїстів, богословів та науковців. До теми «урим і тумим» в наукових працях зверталися: Зігмунд Майбаум, архм. Никифор (Бажанов), Д. Щедровицький, І. Тантлевський та ін. Мета цієї статті полягає з`ясуванні походження, вигляду, призначення і способу застосування урим і тумим в старозавітній Церкві, а також визначення їх прообразного значення. Священне Писання не розповідає про вигляд урим і тумим та спосіб їх використання, а етимологія є незрозумілою. Єврейське слово םירא «урим» (форма множини від євр. слова רוא «ор») означає «світло», а євр. слово םימת «тумим» (та сама форма від євр. слова םת «том») перекладається як «гармонійний», «повний», «цілісний», «бездоганний» [17, с. 109 – 110].
Олександрійскі перекладачі Старого Завіту на грецьку мову розуміли урим і тумим як «одкровення іістину» (δήλωσις καί άλήθεια), або «світло і вдосконалення» (φωτισμοί καί τελειότητες). Автор одного з грецьких перекладів, Симах, перекладає — τελειότης καί διδαχή: «досконалість і вчення». Блажений Ієронім — вчення і істина «Perfectia et doctrina», а Акила і Феодотіон — світла і вдосконалення «φωτισμόι και τελειώσεις». В церковно-слов`янському перекладі Біблії — «з`явлення і істина», хоча у Священному Писанні немає приводу для такого перекладу [12, с. 124]. Урим і тумим згадуються в Біблії декілька разів (Вих. 28: 30; Лев. 8: 8; Чис. 27: 21; Втор. 33: 8; І Цар. 28:6; Езд. 2: 63; Неєм. 7:65; Сир. 33: 3; Сир. 45: 12).

Коментатори Священного Писання не висловлюють визначеної думки про значення слів «урим и тумим». В деяких місцях біблійного тексту, ймовірно з метою скорочення, вживається тільки «урим». Можна припустити, що урим і тумим не були окремими предметами, бо ніде не згадується про їхнє виготовлення, як сказано про всі інші компоненти одежі первосвященика (Вих. 28: 2 – 29, 31 – 43), але говориться лише про покладення (Вих. 28: 30). Також можна припустити, що урим і тумим означають певну можливість (здатність) запитувати і дізнаватися про волю Божу [11, с. 237].

Існує думка, що вираз «урим і тумим» передає поняття «жереб», позаяк слова «урим» і «тумим» на івриті починаються: перше — на першу літеру алфавіту (алеф), а друге — на останню (тав). Біблеїсти, досліджуючи лінгвістичну складову Біблійних Писань, вбачають в їхньому значенні прямі вказівки Бога на слова які характеризували Його волю — «альфа і омега». Така можливість пов`язувалась з наперсником, хоча волю Божу запитували також і через посередництво ефоду (1 Цар. 23:9—12; 30:7—8) [19].
Шляхом порівняння фрагментів Лев. 8: 8 і Вих. 25: 16 і 21 можна прийти до висновку, що урим и тумим це певний предмет. В першому і другому прикладах говориться про вкладення в ковчег скрижалей завіту. В єврейському тексті вжито те саме дієслово «натан», що і у Вих. 28:30, і Лев. 8:8, з прийменником «ел», який характеризує скрижалі як окремі предмети в ковчезі, аналогічно це дієслово вжито щодо урима і тумима в наперснику. Як скрижалі вкладені в ковчег завіту, так «урим і тумим» в наперсник. Практична можливість для таких дій була бо нагрудник старозавітного первосвященика складався з двох частин тканини. Якщо урим і тумим «вкладали» в наперсник, то його вже неможна ототожнити з 12 – ма коштовними камінцями. Вони були закріплені на наперснику, але не в наперснику. З уявленнями про урим і тумим, як про предмет, збігається інша думка про те, що саме цим іменем називали отримане ізраїльським первосвящеником одкровення [7, с.169].

В книзі Вихід (28, 13 – 30) описано ефод, а нагрудник первосвященика названо «наперсником судним» в який вкладено урим і тумим біля серця Аарона, коли він буде заходити у Святилище пред лице Господнє. Вислів בל־לע «аль-лев» перекладається як «над сердцем». В Біблійному богослів`ї серце символізує не тільки почуття, але і розум. Отже, вислів «над сердцем» означає, що «імена» ввіренних йому людей, пастирське душепіклування, священик має ставити више за власні бажання [18, с. 559]. В книзі Вторазаконня говориться: «І про Левія сказав:тумим Твій і урим Твій на святому мужі Твоєму, якого Ти випробував у Массі, з яким Ти сперечався при водах Мериви, який говорить про батька свого і матір свою: «я на них не дивлюся», і братів своїх не визнає, і синів своїх не знає; бо вони, левити, слова Твої зберігають і завіту Твого дотримують» (33: 8, 9).

В даних віршах підкреслено, що левити (священики) безпристрасні під час суду навіть до найблищих родичів. Це підтверджує, що урим и тумим служили для вирішення судових справ. З розглянутих вище фрагментів Священного Писання ми бачимо, що урим і тумим були особливою і окремою прикрасою нагрудника первосвященика. В такому випадку виникає питання чому урим и тумим не описані так як 12 каменів, тканина, ефод і спосіб його кріплення. В І Книзі Царств декілька разів говориться про звернення до Господа (1Цар. 14:36-37, 22:10, 23:69, 28:6, 30:7-8), але про урим і тумим тільки зроблено натяк як про один із способів, якими Бог давав відповідь (28:6). Сирах, прославляючи давніх великих мужів і згадуючи про Аарона і його священні одежі, з`єднує урим і тумим з наперсником в одне ціле (Сир. 45: 12). Далі, розповідаючи в подробицях про велич священного облачения і прикрас первосвященника Симона Праведного, Сирах нічого не говорить про урим і тумим (50 р.).

Видатний біблеїст О. П. Лопухін зазаначає, що дослідники намагаються пояснити урим і тумим по аналогії з єгипетською культовою атрибутикою. «У одного з верховних жерців Єгипту, а саме у представника верховного суду на грудях був особливий знак його достойності. Він складався із зображення богині Тмі і називався «істинною». Сімдесят тлумачів, які були добре знайомі з єгипетськими звичаями, перекладають слово тумім словом «істина», а нагрудник первосвященника називають судним, на згадку про те, що Аарон завжди носитеме «суд» синів ізраїлевих біля свого серця. Урім також має схожіть зі словом «одкровення». Відповідно можна припустити, що урим і тумим були у вигляді двох маленьких зображень, прикріплених до нагрудника, символізуючи собою «істину» і «одкровення. Візуально нагрудник старозавітного первосвященика був схожим на єгипетські нагрудники. Ізраїльські художники виготовили схожі прикраси з тими які вони бачили і навчилися робити в Єгипті. Господь визначив для первосвященика одну з кращих прикрас ювелірної роботи того часу, щоб цим підкреслити велич богослужінь і обрядів [14, c. 662 – 663].

Важливо підкреслити, що поряд з спільними рисами єврейського та єпипетських нагрудників тут присутні важливі відмінності. Все, що нагадувало про міфологію абсолютно відсутнє в Мойсеєвому нагруднику. У ізраїльтян це було виключно компонентом одеж первосвященика, а в єгиптян нагрудник носили жерці, царі, мумії. В Мойсеєвому зоконодавстві і в деяких єврейських релігійних обрядах можна помітити єгипетський вплив, але сама ідея і основа віровчення абсолютно різні. Урим і тумим порівнюють з «таблицями долі», про які йде мова в асиро-вавилонській розповіді про створення світу. Вавилоняни вірили, що жерці мали можливість вступати у безпосередній контакт з божеством, що вони можуть тлумачити пророцтва і відповіді божества, обмежуючись словами «так» або «ні».

З огляду на те, що шляхи одкровення були різноманітними, то, на думку асіріологів, можливо, що між згаданими «таблицями долі» і урим і тумим багато спільного [12, с. 125]. Але ця аналогія надто слабка і стосується тільки одного пункту: первосвященик носить урим і тумим на грудях, і вавилонський ідол також носить таблиці долі на грудях. Момент фетишизму різко відділяє вавилонський релігійний світогляд від єврейського. Характерною ознакою використання урим і тумим було, те що ними користувалися з урахуванням суворого монотеїзму, коли питання стосувалося усього народу або царя. Єдиним фрагментом Священного писання Старого Завіту який дає можливість зрозуміти спосіб застосування «Урим ітумим» є I Цар., 14, 41, але між грецьким (і як наслідок синодальним) і євреським текстом є певні відмінності на які слід звернути увагу. «І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іонафан і Саул, а народ вийшов правим. Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана» (14: 40-42).
Оригінальний єврейський текст викладено дещо по-іншому: «І сказав він до всього Ізраїля: Ви станете на один бік, а я та син мій Йонатан на другий бік. І сказав той народ до Саула: Зроби, що добре в очах твоїх! І сказав Саул до Господа, Бога Ізраїля: Дай же тумім! І був виявлений жеребком Йонатан та Саул, а народ повиходив оправданим. І сказав Саул: Киньте поміж мною та поміж сином моїм Йонатаном. І був виявлений Йонатан. (1 Самуїлова 14: 40-42)». Якщо керуватися оригінальним єврейським текстом то можна припустити, що «Урім» означав одне, а «Тумім» інше. Це був своєрідний жереб (можливо особливі камінці або палички) в залежності від того як випаде жереб дізнавалися про волю Божу [12, с. 125].

В контексті розповіді про Саула доречно розглянути розповідь про використання урим і тумим царем Давидом. Коли первосвященик Авіафар, син Авімелеха, прибіг до царя Давида в селище Кеїль, то приніс з собою і ефод (нагрудник первосвященика). Коли Давид дізнався про те, що Саул задумав убити його то сказав первосвященику Авіафару: принеси ефод Господній (1 Цар. 23: 6, 9). З подальших віршів ми бачимо (1 Цар. 23: 10–12), що Давид самостійно запитує Господа через ефод, і сам через урим і тумим отримує відповідь [13, с. 36]. Отже, звернення за откровенням через ефод практикувалося у випадках особливої важливості і у Священному Писанні таких прикладів ми знаходимо багато (Суд. 1, 1; 20, 18, 23, 27–28; 21, 2; 1 Цар. 14, 36–37; 22, 10, 13; 23, 2, 4, 6, 9; 28, 6, 15; 30, 7; 2 Цар. 2, 1; 5, 19, 23). Після царя Давида ми жодного разу не зустрічаємо звернення до Бога через урим і тумим, це, без сумніву, говорить про збільшення впливу пророків. Можливо, практика звернень до Бога через урим і тумим була особливим таємничим священннодійством яке передавалося у первосвященичому роді Елідів, бо після вигнання з храму нащадка Елі, Авіафара (I Цар., 2, 2, 27), одкровення через урим і тумим припинились [12, с. 125].

Згідно з юдейською традицією, урим і тумим перестали використовуватися у 607 р. до Р. Хр., коли Єрусалим було спустошено, а храм знищено вавилонськими військами на чолі з царем Навуходоносором (Вавилонський Талмуд. Трактат Сота 48б). Це підтверджують книги Ездри і Неємії (Езд 2:61—63; Не 7:63—65). Тут містяться свідчення, що євреї які повернулися з полону, стверджували, що належать до священичого роду, але не змогли це підвердити наявністю своїх імен в записах родоводів. Їм заборонили звершувати священнодійства і споживати частини жертов передбачених, для священиків, поки не прийде священик з уримом і тумимом.
Далі в біблійній історії про них більше не знадується. Більше інформації про походження і спосіб застосування урим і тумим ми можемо почерпнути з юдейського передання і талмудичних трактатів Йома, Сотах. За свідченнями талмуду всі законовчителі заявляють, що вони ніколи не бачили урим і тумим, і вважали їх «великим і святим іменем Бога», написаним на грудях первосвященика. Згідно з равіністичним етимологічним тлумаченням, урим означає «те, чиїслова дають світло», а тумим — «те, чиї слова виконуються», вони перестали використовуватися після зруйнування першого храму і внесені до переліку тих п’яти предметів, яких не було в другому храмі (Сотах, IX, 12; Йома, 21б).

Звернення до Господа через урим і тумим, на думку юдейських законовчителів, здійснювалося наступним чином. Первосвященик одягав вісім компонентів облачення і звертався до Бога, а людина, для якої він шукав відповідь, слідкувала за виразом його обличчя. Питання мало бути коротким і промовляти його слід було пошепки, а відповідь була у вигляді повторення питання у стверджувальній чи заперечній формі. Первосвященик задавав тільки одне питання, а якщо лунало декілька запитань, то відповідь отримували лише на перше. Відповідь формувалася тільки з тих літер які були вигравірувані на каменях наперсника первосвященика і складали назви колін (Йома, 73а, б). Якщо питання задавали в незрозумілій формі, то відповідь могла мати двохзначність, як в Суд., 20, 18 (Йома, 73б). Відповідь через урим і тумим могли шукати тільки аристократичні та видатні особи як цар, голова верховного суду, головнокомандувач війська і це завжди мало відбуватися в інтересах всього Ізраїля, а не особистих (Йома, 7, 73) Юдейські коментатори расходяться в припущеннях щодо того чи стосувалася назва урим і тумим всього нагрудника, чи тільки дванадцятьох камінців чи, можливо, вони позначають вкладений між двома частинами нагрудника пергамент з написаним на ньому іменем Всевишнього яке складалося з 72-ох літер.

Причиною розходжень є неоднозначність формулювання цих віршів в П`ятикнижжі, який буквально в єврейському оригіналі звучить як «Інадаш нагруднику суду урим ітумим». Коментатор Раши, притримуючись простого розуміння тексту, вважає, що ця назва стосується не нагрудника, а додаткового елементу, а саме пергамента з написаним іменем Божим [8]. Традиція тлумачень Сончіно вважає, що це були вогні, які давали повну відповідь від Всевишнього. Можливо, урим і тумим позначали вкладений між двома частинами нагрудника пергамент с написаним на ньому іменем Всевишнього [8].
На думку Раши, «цей напис Імені Предвічного, який вміщували між складками (між половинами нагрудника які формували передню і внутрішню частину) наперсника, і завдяки цьому (наперсник) давав зрозумілі свідчення (освітлюючи свої відповіді «урим» від «ор», світло) і бездоганним та завершеним («тумим» від «там» досконалий) (Йома 73 б) [8].

Історик, юдейського походження, Йосиф Флавій, стверджує, що сяйво від урим і тумим, свідчило про божественне походження: «Під час богослужіння, дорогоцінний камінь, який первосвященик носив на правому плечі, починав особливо сяяти таким яскравим світлом, який йому зазвичай не був властивий. Розповім про явище ще більш дивовижне: Господь Бог звіщав євреям, коли вони збирались на війну, перемогу за допомогою тих 12-ох дорогоцінних каменів, які були прикріплені до наперсника первосвященика; ще до виходу війська в похід ці камінці починали так сильно виблискувати і сяяти, що всьому народну ставала зрозумілою милостива присутність і покровительство Бога. Зважаючи на це, і ті греки, які з повагою ставляться до наших традицій, не можуть заперечувати цей факт і називають наперсник первосвященника оракулом» [4, c. 166-167].
Законовчителі, подібно до Йосифа Флавія, притримувалися думки, що відповідь через урим и тумим давалася променями світла. Юдейські вчителі ІІІ ст. по Р. Хр., втративши зв’язок з традиці .ю попередніх тлумачень, говорили, що літери на камінні нагрудника, даючи відповідь на питання, або виступали з середовища інших літер, або формувалися в групи ( Трактат Йома, 73б). Враховуючи свідчення талмудичних трактатів і юдейських коментаторів біблеїст Дмитро Щедровицький реконструюює використання урим і тумим наступним чином: «Відповіді давалися за допомогою коштовних каменів нагрудника. В сукупності імена дванадцятьох колін Ізраїля містять усі 22 букви староєврейського алфавіту. З букв і складалися слова відповіді. При цьому на кожному камені ім’я відповідного коліна було написане по колу, кожна буква на окремій грані, і кожна грань закривалася окремою рухливою золотою «пелюсткою» оправи.

Кожна з «пелюсток» у свою чергу могла підніматися, відкриваючи букву, що знаходиться під ним, або опускатися, покриваючи її. Після спеціальної молитви і виголошеного привселюдно питання, зверненого до Господа, окремі «пелюстки» дивовижним чином піднімалися, з відкритих граней коштовних каменів виходили різнокольорові промені, і літери можна було чітко побачити. З цих літер і складалися слова, які передавали відповідь звище. Позаяк камені на нагруднику були розташовані в чотири ряди то і відповіді поділялися на чотири категорії. Камені першого, верхнього ряду давали відповіді на питання, які стосуються богослужіння, виконання заповідей, потреб священиків і левитів; камені другого ряду – на питання, пов’язаніз життям усього народу в цілому (питання війни і миру, політики і економіки та ін.); камені третього ряду – на питання, щодо життя окремих колін; нарешті, камені четвертого ряду відкривали волю Всевишнього стосовно окремих людей [20, с. 559-560].Американська дослідниця Священного Писання Елен Уайт з цього приводу на основі Книги Вихід 25-40 рр. і Книги Левит 4 і 16 рр. пише наступне: «На правій і лівій стороні нагрудника разміщувались два великих, яскраво сяючих каменя які називалися урим і тумим. За допомогою цих каменів первосвященик дізнавався про волю Божу. Коли на суд Божий виносились різні питання, ореол світла навколо дорогоцінного каменя справа був знаком Божественного схвалення і благословіння, а потеніння каменя зліва, служило доказом відкинення або несхвалення» [18, с. 352].

В тлумаченнях Святих Отців і вчителів Церкви, равінів, сучасних дослідників і коментаторів Священного Писання урим і тумим отримує месіанський контекст та новозавітну прообразність. Климент Александрійський, говорячи про таємничий зміст скинії та її убранства зазначає: «Дванадцять каменів на грудях, розташованих в чотири ряди, були знаком зодіаку і чотирьох пір року. Або ж, це може бути представлено як вказівка на те, що Господеві, як главі, підвладні закон і пророки, провідники праведності в обох завітах. Адже належить сказати, що апостоли були одночасно пророками і праведниками, і що один дух діяв через них і пророків. А оскільки Господь над усім світом і знаходиться навіть за межами світу осяжного розумом, ім’я на нагрудній пластині означало «вище усіх начал і влади», тобто записаних заповідей і того, що відкрито почуттям. Так відкривалося ім’я Бога. Дійсно, Син споглядає благість Отця і творить відповідно до неї, і названий тому Богом Спасителем і першопричиною всього, у вічності первонародженим образом «Бога невидимого», що створив все за своєю подобою. Тому передбачення проголошують і проповідують пророцтва Логоса про майбутній суд, оскільки Логос одночасно пророкує, судить і все розділяє [5, c. 168].

Святитель Кирило Александрійський тлумачить урим і тумим як прообраз Еммануїла: «На грудях первосвященика висіло дванадцять каменів, посеред яких були ще два інші камені – свідоцтво і істина. Алегорично це вказувало на святих апостолів, між якими знаходиться Еммануїл, Який і є свідоцтво і істина. Адже Він свідчив нам про істину, скасувавши шанування тіней і образів» [3, с. 184-185] Відомий юдейський коментатор Раши вважає, що фрагменти про урим і тумим з книг Ездри і Неємії є месіанськими: «Доки не прийде Месія». І далі він пише: «Я не можу це трактувати так: доки не повстане священик з уримом і тумимом в Другому Храмі, оскільки ми читаємо в Йома, глава 1 (21b), що урим і тумим були відсутні в Другому Храмі. Тут натяк на Месію Ісуса. Він є нашим Світлом. Якщо ми йдемо за Ним, ми отримаємо світло життя: «Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я – Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя «(Ін. 8: 12) [16].

Коментуючи фрагмент з книг ( І Езд. 2: 63, Неєм. 7: 55). архм. Никифор Бажанов зазначає, що цим очікуваним первосвящеником з уримом і тумимом є звичайно Господь наш Ісус Христос. Як старозавітний первосвященик з уримом і тумимом був заступником, викупителем, пророком, вчителем і просвітителем так і Христос є істинним первосвящеником і істинним пророком, який приніс нам повне і досконале одкровення волі Божої. Він є у найвищому сенсі світло і істина (Іс. 42: 1-7, 51: 4-5, Лк. 2: 3, Ін. 1: 9). В Його об’явленому словідля нас містяться рішення на всі обставини нашого життя в світі, проливається світло на всі знамення часів, на наше теперішнє, минуле і майбутнє [10]. Підкреслюючи месіанського значення урим і тумим англійський тлумач Священного Писання Метью Генрі зазначає, що Боже одкровення зосереджене в Христі і приходить до нас через Нього; Він світло, свідок вірний, сама істина, і від Нього ми отримуємо Духа істини, який веде нас до всякої істини. Поєднання наперсника з ефодом означає, що пророче служіння Христа базується на Його священстві і саме ціною Своєї смерті Христос набув цю честь для Себе і таку милість для нас» [15, с. 397]. Розглянувши етимологічні, біблійні, історичні, талмудичні свідчення про походження і призначення урим і тумим ми приходимо до висновків, що це були реальні складові предмети нагрудника старозавітного первосвященика. Наявність таких атрибутів цілком зрозуміла, якщо згадати про такі речі як, жезл ааронів мідного змія, скрижалі, та ін.

Безумовно, що чотирьохсотлітнє перебування євреїв в Єгипті відобразилося на їх релігійно-культурному розвитку. Майстерність побудови скинії, виготовлення її внутрішнього убранства – всього цього ізраїльтяни навчилися в Єгипті. Проте після Синайського законодавства все отримало новий духовний зміст в рамках старозавітного монотеїзму. Усі ті біблійні фрагменти, де говориться про отримання священиком одкровень через урим і тумим, не дають підстав припустити, що священик отримував релігійне одкровення у вузькому значенні цього слова, на зразок пророчих об’явлень. Приклади з царями Саулом і Давидом спонукають до висноку, що Господь ввірив урим і тумим в распорядження первосвященика з метою забезпеченення теократії. Таким чином, цар в багатьох питаннях був залежним від священства і в його руках не була зосереджена уся повнота влади. Тому царі і священики мали діяти спільно (Чис. 27:18 – 21). Бог відкривав свою волю Ізраїлю через Священне Писання, пророків і сни лише у вийняткових випадках, а первосвященик з уримом і тумимом були з народом завжди. Одкровення через урим і туммим відповідало на актульні запити часу, запити практичного характеру, і ці відповіді не мали вічного аксіологічного релігійного змісту. Одкровення через урим і тумим характеризує відмінність підзаконного священства від старозавітного профетизму. Через пророків Бог сповіщав людям Свою волю, а через урим і тумим люди запитували Бога.


священик Сергій Колот

1. Біблія : книги Священного Писання Старого та Нового Завіту / пер. Патріарха Філарета (Денисенка). – К. : Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.
2. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту [Текст] : із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена / пер. І. Огієнко. – К. : Українське Біблійне Товариство, 2002. – 1159 с.
3. Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов IVIII веков. Ветхий Завет. Том III: Книги Исход, Левит, Числа, Второзаконие / Пер. с англ., греч., лат., сир. Под ред. Джозефа Т. Линхарда / Русское издание под ред. Н.А. Кульковой и С.С. Козина. – Тверь: Герменевтика, 2010. 624 с.
4. Иосиф Флавий. Иудейские древности. В 2 т. Т. 1 Кн. 1—12. М.: ООО «Издательство АСТ»: «Ладомир», 2002. – 784 с.
5. Климент Александрийский. Строматы. Издание подготовил Е.В. Афонасин – СПб.: «Издательство Олега Абышко», 2003. – Т.2 336 с.
6. Талмуд. Мишна и Тосефта : в. 7 т. / критич. пер. Переферковича Н. ; изд. П. П. Сойкина. – изд. 2 – е, испр. и доп. – СПб. : Тип. П. П. Сойкина, – 1902.
7. Толковая Библия, или Комментарии на все книги Святого Писания Ветхого и Нового Завета: Ветхий Завет: В 5 тт.: Т. 1: Пятокнижие Моисеево (под ред. Лопухина А.П.). – Спб.: «Бессплатное приложение к журналу Странник за 1904 г.» 1904. – 669 с.
8. Тора с комментариями Раши и Сончино [Електронний ресурс] /Шаббат Шалом.: http://www.shabat-shalom.info/books/tanach-ru/Chumash_Rashi/20.htm
9. Maybaum S. Die Entwickelung des israelitischen Prophetenthums. Berlin, F. Dаmmler, 1883. – 162 s.
10. Бажанов Никифор, архм., Библейская энциклопедия [Електронний ресурс] / Православие и современность. Электронная библиотека.: http://www.odos.ru/odos. php?id=1149
11. Глубоковский Н. Библейский словарь. – М.: Кафедра библеистики МДА, 2007. – 864 с.
12. Еврейская Энциклопедия Брокгауза и Ефрона. (Трани Шемини-Ацерет). СПб.: Общество для научныхъ еврейских изданий и издательство Брокгауз-Ефрон, 1913. — T. 15— 962 с.
13. Иларион (Троицкий), сщмч. Основные начала Ветхозаветного священства и пророчества // Творения. Т.2. М.: Изд. Сретенского монастыря , 2004. – С. 3364.
14. Лопухин А.П. Библейская история при свете новейших исследований и открытий. Ветхий Завет. – СПб.: Издание книгопродавца И. Тузова, 1889. – Т. 1. – 1033 c.
15. Мэтью Генри. Толкование книг Ветхого Завета. Бытие, Исход, Левит, Числа, Второзаконие. Dutch Reformed Tract Society, Netherlands, 2007. – 848 с.
16. Нагирнер В. Урим и туммим [Електронний ресурс] / Cвет мира мессианский информационно-образовательный проект – режим доступу: http://www.orhaolam. org/2012-11-28-16-16-30/79-2012-11-21-21-12-01/228-urim-i-tumim
17. Тантлевский И. История Израиля и Иудеи до разрушения Первого Храма. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. —402 с.
18. Уайт, Елена. Патриархи и пророки : Пер.с англ. / Е. Уайт. Заокский : Источник жизни, 1994. 768 с.
19. Урим и Туммим [Електронний ресурс] / Википедия – режим доступу: https:// ru.wikipedia.org/wiki/Урим_и_Туммим
20. Щедровицкий Д. Введение в Ветхий Завет. Пятикнижие Моисеево. — М.: Оклик, 2010.— 1088 с.