Статті

Друк

1000-річчя Золотих воріт

У статті висувається і обстоюється теза про побудову Золотих воріт до 1018 р. та належність їх до єдиної містобудівної програми, розробленої за Володимира Великого і завершеної в 1022 р., за Ярослава Мудрого.

Ключові слова: Золоті ворота Києва, час побудови, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, містобудівна програма.
Золоті ворота – визначна пам’ятка оборонної та сакральної архітектури Київської Русі, що розташована в історичному центрі Києва, неподалік від Софійського собору, "митрополії руської". Як і Софія Київська, Золоті ворота належать до найдавніших споруд Східної Європи. Пам’ятка згадується у літописі "Повість временних літ" під 1037 р., у запису, що розповідає про будівничу діяльність князя Ярослава Мудрого: “Заложив Ярослав город – великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, Премудрості Божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої Богородиці.. Після цього (він звів) монастир святого Георгія (Побідоносця) і (монастир) святої Орини…” [14, c. 89]. Спираючись на це літописне повідомлення, Золоті ворота традиційно датують 1037 р. Проте в історіографії вже давно доведено, що цим панегіричним записом літописець підсумував будівничі заслуги Ярослава за весь період його правління, воздав їм хвалу. В науці забудовану цими спорудами територію давнього Києва прийнято називати "городом Ярослава".
Однак новітні дослідження дозволили нам говорити про те, що будівництво Софії та київських укріплень із Золотими воротами було розпочате ще Володимиром Великим, а завершене його сином Ярославом Мудрим. Особливо велике значення для такого висновку мають знайдені останніми роками 11 найдавніших графіті на стінах Софії, що містять дати їх написання – 1018/21, 1019, 1022 (три написи), 1023, 1028, 1033 (три написи) і 1036 рр. Таке нове в науці датування Софії, що викликало гостру дискусію, насправді цілком правомірне, позаяк написи були зроблені на фресках, тож вже до 1018 р. собор був не лише зведений, але й прикрашений розписами [21]. Недарма в 2011 р. за рішенням ЮНЕСКО і Указом Президента України на міжнародному і державному рівнях було відзначено 1000-річчя заснування Софії Київської.

Цей ювілей з повним правом мали б святкувати і Золоті ворота… Принаймні з ними пов’язаний відомий польський переказ про меч-Щербець, записаний у польській хроніці Аноніма Галла (поч. ХІІ ст.) та в пізніших польських хроніках. У них розповідається про те, що в 1018 р. польський король Болеслав І Хоробрий при в’їзді до Києва вдарив мечем об Золоті ворота на знак захоплення міста: "А Болеслав… увійшовши в місто велике й багате, оголеним мечем ударив у Золоті ворота" [5, с. 36]. Від удару меч вищербився (звідси його назва). “Щербець” – коронаційний меч польських коро¬лів, який зберігався в першій столиці Польщі Гнєзно і був одним із символів Польського королівства. Нині меч зберігається в Кракові. Цікаво, що зі свідченням Галла узгоджується запис у Київському Синопсисі, що Ярослав "відновив град київський і врата граду кам'яні, і двері Златі, розорені від Болеслава, відновив і направив" [6, с. 89].
Польський переказ про меч-Щербець вважають або легендарним, або приписують його часові Болеслава ІІ Сміливого (1058 – 1079), оскільки, мовляв, Золоті ворота закладені, як свідчить літопис, в 1037 р., ніяк не могли існувати в 1018 р. Та, як сказано вище, літописна дата 1037 р. насправді є збірною, підсумковою, і не позначає факту виникнення саме в цьому році цілого комплексу великих споруд, в тому числі Золотих воріт.
Якщо реальна історія Щербця простежується від ХІІІ ст. а оцінка його віку сягає кінця ХІІ – початку ХІІІ ст., то сам переказ про меч-Щербець Болеслава І Хороброго, який виник за глибокої давнини, є, на наше переконання, достовірним. Цей переказ відображує архаїчний обряд фіксувати взяття міста "посіченням" їх головних воріт мечем. Цілком можливо, що давній меч-Щербець Болеслава Хороброго не зберігся і у ХІІ ст. його замінив двійник, через що дослідники вважають польський переказ недостовірним. Але історія знає чимало прикладів пізнішої заміни таких реліквій, що перебирали на себе святість оригіналу.
Слова польського хроніста, сучасника Нестора-літописця, фактично підтверджує ще одна "Хроніка", написана німецьким єпископом Тітмаром Мерзебурзьким. У ній документально засвідчено, що 14 серпня 1018 р. в ході міжусобної боротьби за владу між нащадками Володимира Великого Київ було взято військом польського князя Болеслава Хороброго і його зятя Святополка Володимировича. Там же говориться про те, що їх як переможців зустрів архієпископ (тобто митрополит) Києва з реліквіями святих та іншими різними святощами "в монастирі Святої Софії" [3, с. 248, прим. 145; 27, с. 177]. Наведені свідчення іноземних джерел суголосні літописному записові під 1018 р.: "А Болеслав увійшов у Київ зі Святополком" [14, с. 83]. Важливо, що всі три джерела – літопис, і хроніки Тітмара та Аноніма Галла у розповіді про ті події наводять ідентичні свідчення про дочку Володимира і сестру Ярослава Предславу, яку Болеслав Хоробрий узяв собі за наложницю і забрав ("поволік" із собою) у Польщу. Тобто свідчення Аноніма Галла, якого історики підозрюють у тенденційності щодо переказу про меч-Щербець, насправді є правдивим.

Багато про що говорять і згадані в давніх Святцях Руської Церкви дні освячення Софії Київської – 4 листопада і 11 травня. Як відомо, святкування на честь освячення церков встановлювались одразу ж після цієї події [15, с. 91]. Чому згадуються два дні освячення Софії Київської, і чому саме ці дні були занесені в Святці й утвердилися в богослужбовій практиці? Існування в джерелах двох дат освячення Софії вважають досить загадковим феноменом і пояснюють його по-різному. На мою думку, аби зрозуміти, чому в Святцях збереглися дві дати освячення Софії, треба врахувати, що повний чин освячення храму передбачав включення в нього основних моментів його створення, від закладення наріжного каменю (освячення фундаментів) до звершення першої літургії (освячення престолу). До того ж Софія мала двох ктиторів – Володимира і Ярослава, чим також викликана наявність двох дат її освячення.
Первісно занесені у Святці дні освячень Софії Київської 4 листопада і 11 травня мали випасти на неділю, оскільки освячення у неділю (kyriake) є загальним правилом, бо всякий храм, тим більше Софійський, присвячується Господу (Kyrios) в образ пасхального таїнства заснування Церкви Христової.
"Накладаючи" ці дні на хронологічну канву найбільш ранніх софійських графіті, що засвідчують виникнення Софії в другому десятиріччі ХІ ст., я датувала її закладення (посвячення Премудрості Божій) неділею 4 листопада 1011 р., а завершення (освячення-інавгурацію) – неділею 11 травня 1018 р. Саме на ці дати у другому десятиріччі ХІ ст. випали недільні (Господні) дні, в які за канонами можливо було освятити Софійський собор. Тобто собор був закладений і майже завершений Володимиром в 1011 – 1015 рр., а остаточно закінчений його сином Ярославом в 1016 – до травня 1018 рр. Недарма ціла низка архітектурних і стінописних особливостей Софії свідчить про зміну князя-замовника вже на стадії її завершення [19, с. 230 – 241]. У складних умовах першого етапу свого київського княжіння Ярослав спромігся лише закінчити те, що було практично створено його батьком. І ця гучна церковно-політична акція Ярослава дозволила йому найкраще заявити про себе як про гідного наступника Володимира. Проте вона ж дала змогу Ярославу приписати собі будівничі заслуги Володимира. Як слушно зауважує М. Сагайдак, "Створюється враження, що чиясь рука сумлінно попрацювала над тим, щоби першість спорудження храму Софії належала Ярославу Мудрому" [ 25, с. 16].

Проте мозаїки і фрески Софії буквально співають славу Володимиру і його дружині Анні – своїм справжнім замовникам. Так, на княжому портреті у центральній наві собору зображено його освячення Володимиром і Анною, а на світських фресках сходових веж – укладення їх династичного шлюбу в 987/8 рр. у Константинополі. Саме вони були засновниками Софії і Золотих воріт та будівничими нового християнського Києва [20].
Знаменно, що дні освячень Софії приурочені до днів закладин і освячення Константинополя – Нового Єрусалиму християнського світу: його закладення (посвячення) відбулося в неділю 8 листопада 324 р., а в неділю 11 травня 330 р. місто освятили. У візантійських джерелах збереглися обидві дати "дня народження" Константинополя, але у Місяцеслови (Святці) увійшла дата 11 травня під назвою "Обновлення Царгорода", оскільки саме в цей день сталася інавгурація вже створеного, укріпленого і освяченого міста [26, с. 177 – 178].
Бачимо майже повний збіг дат, щоправда з київською "поправкою" на недільний день, який в 1011 р. випав на 4 листопада. Цікаво, що в Охридському Апостолі кінця ХІІ ст. днем освячення Софії Київської називається не 4 а 8 листопада, тобто день закладин Константинополя [17, с. 859].
Можна гадати, що так само і в Києві 4 листопада 1011 р. за Володимира – "нового Давида" і "нового Константина" сталися закладини літописного "города великого" – "Нового Єрусалима" і "Нового Царгорода" із Золотими воротами і храмом Премудрості Божої – Софійським собором, а 11 травня 1018 р. – їх відкриття-інавгурація за Ярослава – "нового Соломона". Ось чому Київський митрополит Іларіон, очевидець появи Софії Київської, стверджує, що в її будівництві Ярослав завершив починання Володимира, подібно до того, як біблійний цар Соломон завершив справу свого батька Давида у створенні Єрусалимського храму. Звертаючись до Володимира, Іларіон говорить, що Ярослав "недоконьчаная твоа наконьча, акы Соломонъ Давыдова, иже дом Божий велыкий святый Его Премудрости създа"[16, с. 97]. Відомий дослідник давньоруської культури і Софії Київської Д. Айналов першим побачив у цих словах Іларіона "дорогоцінну історичну правду" про завершення Ярославом починання Володимира у створенні Софії Київської [1, с. 35 - 36].

Але і створення Золотих воріт належить не одному Ярославу, як це зазвичай вважається, позаяк і в цій справі він завершив починання Володимира. Проаналізувавши літописний запис 1037 р., де спочатку говориться про будівництво "города великого" (тобто укріплень) із Золотими воротами та Софії, і лише після цього – про надбрамну церкву Благовіщення, С.О. Висоцький дійшов висновку, що деякий час головні ворота нової київської кріпості функціонували без надбрамного храму. На його думку, так було недовго, лише кілька років. Свій висновок він підкріпив посиланням на "Слово" Іларіона, де ворота названі не Золотими, а Великими, позаяк пізніша назва (Золоті) з'явилася, напевне, після зведення надбрамного храму із позолоченим куполом [4, с. 8–10].
Щоправда, С.О. Висоцький, як і всі інші дослідники, не мав сумнівів, що і Софійський собор, і "город великий" із Золотими воротами – творіння лише одного Ярослава. Та сумніватися в цьому змушує сам текст "Слова". За своїм характером "Слово" – це урочиста проповідь, складена на літургійний текст, що читався на Кіріопасху, коли стався повний збіг Благовіщення і Великодня [23, с. 147]. За Ярослава така рідкісна знаменна подія відбулася лише 25 березня 1022 р., і саме тоді Іларіон виголосив своє «Слово». У церковній традиції 25 березня має особливе містичне значення – це день не лише Благовіщення, але й створення світу, і Воскресіння Христова; від цієї дати відраховуються всі інші свята [13, с. 118–128]. Отже, Софія Київська, яку Іларіон згадує як діючу церкву, на 25 березня 1022 р. уже стояла і була широко відомою, за його словами, "дивною і славною всім окружним країнам, й інша така не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу" [19, с. 205–215]. У такому разі до 1022 р. були побудовані й згадувані Іларіоном укріплення із Великими (Золотими) воротами, і надбрамна Благовіщенська церква, причому її зведення згадується в "Слові" як остання новина, тоді як Софія вже відома "всім окружним країнам".
Таким чином, весь комплекс споруд священного осердя міста був створений у період з 1011 по 1022 рр., а це надзвичайно значимі й рідкісні роки Кіріопасхи, Воскресіння Христова. Недарма Іларіон, звертаючись до Володимира, називає цю частину Києва "славний город твій" (Володимира), і цей город та його населення – "людей твоїх" (Володимира) його син Ярослав віддав під захист святій Богородиці, спорудивши на Великих воротах Благовіщенську церкву [16, с. 97]. Тобто Великі (Золоті) ворота існували ще до Ярослава, бо заслуги їх створення Іларіон йому не ставить, зате прямо і недвозначно говорить про будівництво ним надбрамної церкви Благовіщення.

Отже, оскільки Софійський собор не міг бути єдиною будівлею так званого "города Ярослава" (це штучна, суто наукова назва), перевіримо імовірність існування в цей період сучасних Софії споруд – "города великого" і Золотих воріт. З цією метою залучимо дані "Еймундової саги", що має, як вважають історики, виключно важливе значення як джерело для вивчення історії Русі. В тексті саги говориться, що розповідь була складена зі слів учасників походу Еймунда, що відбувся на початку ХІ ст., а саме щойно після смерті Володимира, коли на Русі спалахнула міжусобна війна між його нащадками за батьківську спадщину [8, с. 290]. Ця сага, як і інші, відрізняється фактичністю викладення, в ній немає художнього вимислу, умовності – це розповідь про те, що насправді відбулося [7, с. 69–115]. Для нас важливо, що вона ллє світло на забудову Києва у другому десятиріччі ХІ ст., коли виник Софійський собор. Цікаво, що розповідаючи про напад печенігів на Київ у 1017 р. [10, с. 87–95; 12, с. 251–257], сага описує тогочасний стан укріплень міста, які, судячи з тексту саги, на той час ще не були завершені Ярославом, який прийшов сюди з Новгороду в 1016 р. [8, с. 306–319; 24, с. 89–104].

М. Сагайдак звернув увагу на свідчення саги про відсутність в системі укріплень міста "заборола" – дерев'яної галереї з бійницями, що йшла поверх земляного валу для захисту від стріл, тому захисники міста встановили на стінах дерева. Крім того, з тексту саги випливає факт відсутності рову перед укріпленнями (його довелося копати і наповнювати водою) та незавершеності побудови двох міських воріт, що не були закриті, через що Ярославу довелося стягувати сюди додаткові сили [25, с. 19–21]. Зрозуміло, що мова йде про укріплення пресловутого "города Ярослава", оскільки укріплення "города Володимира" були давно завершені. Проте на той час земляний вал уже існував у завершеному стані, позаяк на нього зійшли прикрашені коштовностями жінки, які мали спонукати на необачну атаку жадібних до здобичі печенігів [24, с. 95]. А зійти на вал можна було лише після засипки його внутрішніх дерев'яних конструкцій (зрубів).
Якби вал був споруджений Ярославом, то в такому разі за один рік правління в Києві він мав встигнути побудувати потужні і складні земляні укріплення протяжністю 3,5 км. Їх спорудження, за розрахунками П. Раппопорта, потребувало 630 тис. кубометрів землі і 50 тис. кубометрів стройового лісу. Причому на будівництві укріплень мали працювати безперервно впродовж 4 років понад 1000 чоловік [22, с. 96–97]. Такі роботи за рік зробити було неможливо. Звідси ясно, що спорудження валу здійснили ще за часів Володимира.

Отже, як і Софійський собор, укріплення із Золотими воротами виникли наприкінці правління Володимира – на початку княжіння Ярослава. Якщо Володимир побудував Золоті ворота, то Ярослав звів на них церкву Благовіщення, освячену на Кіріопасху 1022 р. Тож до цього часу територія Верхнього Києва була розширена й оточена новими грандіозними оборонними валами. За параметрами оборонні споруди “города Ярослава” не мали собі рівних у давньоруській міській фортифікації. Довжина валів “города Ярослава” становила 3,5 км. Вали прикривали територію Верхнього Києва (“города Володимира” і “города Ярослава”), охоплюючи площу в 80 га. Стає зрозумілою характеристика Тітмаром Києва 1018 р. як великого, сильно укріпленого («вельми сильного») міста, в якому було 400 церков, 8 торгів і незліченна кількість народу [27, с. 178].
В літописній статті 1036 р. говориться, що битва з печенігами відбулася «на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді [це] було поле поза городом» [14, с. 88–89].
Але чи була ця територія в 1036 р. "полем поза городом"? Важливо знати, що вали із Золотими воротами, як і Софійський собор, насправді виникли не на літописному "полі поза городом", а на заселеній і укріпленій території, оскільки під валом був виявлений культурний шар товщиною від 0,35 до 0,45 м, а знайдені залишки захисного рову із археологічним матеріалом Х ст. засвідчують існування якихось давніх укріплень, що перебували в певному зв’язку з фортифікаційною системою "города Володимира" [28, с. 20]. Матеріали археологічних досліджень свідчать, що вже в середині Х ст. на теренах "городу Ярослава" велося будівництво жител, а під фундаментами Георгіївської церкви виявлено культурний шар і рештки житла Х ст. Тобто заселеність "города Ярослава" слід відносити до давнішого періоду, ніж правління цього князя [25, с. 17].

Про те, що ця територія вже на початку ХІ ст. не була «полем поза городом» переконує і наявність біля Софії (на розі вулиць Володимирської та Ірининської) кам’яного палацу, який за аналогією з палацами "города Володимира" датується кінцем Х – початком ХІ ст. [11, с. 76–77]. Новітніми археологічними дослідженнями біля Софії виявлені рештки потужного виробничого комплексу з виготовлення будівельних матеріалів. Цей комплекс датується початком ХІ ст. завдяки керамічному матеріалу і "безумовно, має відношення до масштабних будівельних робіт кінця Х – початку ХІ ст., пов’язаних із спорудженням численних кам’яних культових та світських споруд давнього Києва. Досліджений виробничий комплекс, без сумніву, також можна пов’язати з початком будівництва Софійського собору" [9, с. 150].
Генетичний зв’язок із забудовою "города Володимира" виявляють і архітектурно-містобудівні параметри Десятинної церкви, Cофійських воріт, Софійського собору і Золотих воріт. Від Золотих до Софійських воріт йшла головна вулиця міста, що формувала центральну містобудівну вісь: Золоті ворота – Софійський собор – Софійські ворота – Десятинна церква. Обабіч цієї вулиці вже в середині ХІ ст. Ярослав Мудрий, вписуючи свій задум у містобудівну програму Володимира Великого, побудував патрональні храми свв. Георгія та Ірини. Однаковою є ширина головної нави Десятинної церкви і Софійського собору – 7,7 м. А висока арка Золотих воріт, як зазначив С. Висоцький, дорівнює за висотою тріумфальній (вівтарній) арці Софії Київської, на що звернув увагу ще мандрівник середини XVII ст. архідиякон Павло Алепський [2, с. 25]. Отже, це підтверджує висновок, що "город Володимира" і укріплення із Золотими воротами і надбрамною церквою Благовіщення "города Ярослава" належали до єдиної містобудівної програми, розробленої ще за часів Володимира, реалізація якої була завершена в 1022 р., за Ярослава [ 19, с. 203].

Як слушно зазначає Мар'яна Нікітенко: "Тут не зайве згадати часи Константина Великого, на якого рівнявся хреститель Русі Володимир. Йдеться про розмітку стін Константинополя в 324 р. – сам Константин зі списом в руці провів лінію нових стін, і таке sanctio (або limitatio) було старою римською традицією, що мала широке коло паралелей в язичницьких обрядах. Тож, дуже вірогідно, що й Володимир, розбудовуючи християнський Київ, так само розмітив контури Нового Єрусалима на дніпровських пагорбах" [18, с. 107].
Отже, Золоті ворота з повним правом мають відзначати свій ювілей у 2018 р., коли виповниться 1000 років "відкриття", інавгурації "города великого" і Софії Київської, а також у 2022 р., в тисячорічний ювілей освячення надбрамної Благовіщенської церкви.

Н. М. Нікітенко

1. Айналов Д.В. К вопросу о строительной деятельности св. Владимира // Сборник в память святого и равноапостольного князя Владимира. – Пг., 1917. – С. 21–39.
2. Высоцкий С.А. Золотые ворота в Киеве. – К., 1982. – 128 с.
3. Высоцкий С.А. Средневековые надписи Софии Киевской. – К., 1976. – 453 с.
4. Высоцкий С.А. Фортификационные сооружения древнего Киева. Золотые ворота, вал Ярослава Мудрого // Новое в археологии Киева. – К., 1981. – С. 142–173.
5. Галл Аноним. Хроника и деяния князей или правителей польских / Пер., предисл. и примеч. Л.М. Поповой. – М., 1961. – 171 с.
6. Гизель И. Синопсис или краткое собрание от разных летописцев о начале славяно-российского народа и первоначальных князех богоспасаемого града Киева. – К., 1680. – 228 с.
7. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. – М., 1990. – 396 с.
8. Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе. Тексты, перевод, комментарий. – М., 2012. – 779 с.
9. Ієвлєв М., Козловський А. Забудова центральної частини "міста Ярослава" поблизу Софійського собору в ХІ ст. // Ruthenica. – Т. VIII. – 2009. – C. 138–150.
10. Ильин Н.Н. Летописная статья 6523 года и ее источник. – М., 1957. – 210 с.
11. Каргер М.К. Древний Киев. – М.; Л., 1961. – Т. 2. – 661 с.
12. Кузьмин А.Г. Начальные этапы древнерусского летописания. – М., 1977. -403 с.
13. Лебедев Д., свящ. Почему праздник Пасхи 25 марта называется "Кириопасха"? // Богословский вестник. – 1905. – Т. 2. – №5. – С. 118–128.
14. Літопис руський за Іпатським списком / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. – К., 1989. – 592 с.
15. Лосева О.В. Русские Месяцесловы XI–XIV веков. – М., 2001. – 420 с.
16. Молдован А.М. Слово о законе и благодати Илариона. – К., 1984. – 240 с.
17. Мошин В.В. О периодизации русско-южнославянских литературных связей Х–XV вв. // Из истории русской культуры. – Т.2. – Кн.1: Киевская и Московская Русь. – М., 2002. – С. 805–869.
18. Нікітенко М.М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). – К., 2013. – 484 с.
19. Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Кевской: Историческая проблематика. – К., 1999. – 294 с.
20. Никитенко Н. София Киевская и ее создатели: тайны истории. – Каменец-Подольский, 2014. – 248 с.
21. Никитенко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания. – К., 2012. – 232 с.
22. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества X–XIII вв. // Материалы и исследования по археологии. – М.; Л., 1956. – №52. – 182 с.
23. Розов Н.Н. Синодальный список сочинений Илариона – русского писателя ХI века // Slаviа. – 1963. – R. 32, sеs. 2. – С. 141–175.
24. Рыдзевская Е.А. Сага об Эймунде // Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия в IХ–ХIV вв. – М., 1978. – С. 89–104.
25. Сагайдак М.А. Великий город Ярослава. – К., 1982. – 96 с.
26. Сергий (Спасский), архиепископ. Полный месяцеслов Востока. – Т. 3: Святой Восток. – Ч. 1, 2. – М., 1997. – 702 с.
27. Титмар Мерзебургский. Хроника. В 8 кн. / Перевод с лат. И.В. Дьяконова. – М., 2005. – 256 с.
28. Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. – К., 1970. – 218 с.
29. Толочко П.П. Новые археологические исследования Киева (1963–1978)// Новое в археологии Киева. – К., 1981. – С. 7–36.

N. M. Nikitenko
1000th Anniversary of the Golden Gate
The article proposes and asserts the idea about building the Golden Gate in 1018 and its belonging to the only urban planning program, which developed by Volodymyr the Great and completed by Yaroslav the Wise in 1022.
Keywords: Golden Gate in Kyiv, time of building, Volodymyr the Great, Yaroslav the Wise, urban development program.