Статті

Друк

Народні читання в церковнопарафіяльних школах Полтавської єпархії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

У статті йдеться про особливості функціонування при церковнопарафіяльних школах Полтавської єпархії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. народних читань для дорослого населення. Показано, що така практика сприяла залученню неписьменного дорослого населення до освіти. Релігійні читання для народу при школах даного типу стали важливим культурним явищем у сільській місцевості. Вони сприяли підвищенню релігійно-освітнього та частково загальнокультурного рівня слухачів. 

Ключові слова: церковнопарафіяльні школи, народні читання, освіта, культура, неписьменність, грамотність.

В останні роки характерним є звернення до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, непідвладних кон’юнктурі. Їх включення у сучасну навчально-виховну систему є реальною альтернативою бездуховності та засобом подолання моральної кризи суспільства. В сучасних загальноосвітніх навчальних закладах практикується введення навчального курсу «Християнська етика». Одночасно відкриваються недільні школи, передбачається підготовка вчителів до викладання предмету в окремих вищих навчальних закладах. З огляду на це, важливого значення набуває вивчення діяльності церковнопарафіяльних шкіл (далі – ЦПШ) в українських землях, які зробили вагомий внесок у ліквідацію неписьменності народу, в піднесенні його духовності. Церковнопарафіяльні школи набули поширення у багатьох українських губерніях, зокрема і в Полтавській, їх відсоток був значним порівняно зі школами інших типів.
Діяльність церковнопарафіяльних шкіл у Полтавській єпархії вже має належне висвітлення [13]. У даній статті зроблено спробу зосередити увагу на такому аспекті загальної теми, проведення народних читань для дорослих при церковнопарафіяльних школах Полтавської єпархії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
У працях деяких сучасних вітчизняних дослідників дана проблема вже порушувалася. Зокрема, функціонування церковнопарафіяльних школах висвітлювала на сторінках своїх праць історик О.О. Драч [4]. Територіальні рамки її дисертації охоплюють всі 9 губерній України, які перебували у складі Російської імперії
Дослідниця С.Б. Бричок свою дисертацію присвятила церковнопарафіяльним школам в системі початкової освіти на Волині у другій половині ХІХ – 20-ті рр. ХХ століття [1]. У роботі здійснено цілісний аналіз діяльності шкіл даного типу в системі початкової освіти Волинської губернії, виявлено їх навчально-виховні засади й особливості. Розкрито сутність і зміст кадрового та науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу в церковнопарафіяльних школах.
Ґрунтовне монографічне дослідження присвятив церковнопарафіяльним школам України історик В.С. Перерва [12]. Учений детально проаналізував церковне шкільництво, учнівський контингент, матеріальне забезпечення, учительський склад, відносини між державними і церковними навчальними закладами в містах і селах Київщини.
Метою даної статті є на основі комплексного аналізу джерел та наукових досліджень проаналізувати роль та виявити значення проведення народних читань при церковнопарафіяльних школах Полтавської єпархії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Церковнопарафіяльні школи – початкові школи при парафіях у дореволюційній Російській імперії. У 1884 і 1891 рр. їх відкриття регламентувалося спеціальними правилами. Підпорядковувалися парафіяльним училищним радам, місцевим органам училищної ради Синоду. Поділялися на однокласні (2-З роки навчання) і двокласні (4-5 років).
У «Положенні про церковні школи відомства православного віросповідання» 1902 року зауважувалося, що при ЦПШ, із дозволу єпархіальної училищної ради, могли проводитися додатково уроки для дорослих, народні читання та співбесіди, а також курси для навчання церковним співам і ремеслам. Церковнопарафіяльні школи навчали не лише дітей парафіян, але й займалися ліквідацією неграмотності серед дорослого населення, що було важливо на той час.
Паралельно з розвитком церковнопарафіяльних шкіл у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в українських єпархіях спостерігався інтенсивний розвиток церковних братств. Церковні православні братства, що відродилися та набули поширення мали історичні відмінності від своїх попередників – відомих середньовічних громадсько-політичних та культурно-освітніх організацій. Законодавчим підґрунтям утворення братств стали, затверджені 8 травня 1864 р. імператором Алєксандром II, «Основные правила для учреждения Православных Церковных Братств». Згідно з «Правилами...» заснувати братство можна було лише з благословення єпархіального архієрея і після затвердження губернатором. Не допускалось жодних відступів від затверджених для братств правил; їхня діяльність до певної міри базувалась лише відносно до потреб певного регіону.
Культурно-освітня діяльність братств була спрямована на відкриття і підтримку церковнопарафіяльних шкіл, а також на організацію публічних народних читань при них. Крім того, вони надавали значну матеріальну допомогу церковнопарафіяльним школам.
Проблема народних читань як організаційної форми позашкільної освіти в другій половині XIX ст. спричинила активну дискусію. Так на початку 1860-х рр. з’явилася так звана «теорія морального впливу» на громадську думку, зміст якої полягав у тому, щоб перетворити пресу в провідника урядових поглядів [11, с. 307]. На практиці дана теорія не дала бажаних результатів, але в майбутньому державні діячі намагались використати основні постулати цієї теорії. Організовувалось багато видань книг для народу, обговорювалася їх тематика та жанри. Використовували в своїй діяльності згаданий засіб просвітницької діяльності також православні братства Лівобережної України.
Приміщеннями для народних читань зазвичай слугували парафіяльні церкви та належні їм будівлі або церковнопарафіяльні школи. Також для цієї мети могли використовуватися приміщення адміністративних будівель, середніх навчальних закладів тощо. Так читання Лубенського єпархіального братства в різні роки проводилися в приміщенні духовного училища, братської учительської та зразкової шкіл, земської управи, комітету піклування про народну тверезість [6, с. 300]. У теплий період року релігійно-моральні читання могли проводитися під відкритим небом. Так Покровське братство с. Рунівщини Костянтиноградського повіту Полтавської губернії у 1898 р. організовувало читання на церковному погості [8, с. 846].
Братства намагалися розширювати слухацьку аудиторію своїх читань, проводячи їх також для робітничого класу.
Варто відзначити, що релігійно-моральні читання для народу розкривали основи християнської етики та віровчення РПЦ, пояснювали зміст церковного богослужіння, обрядів та таїнств. Також темами для читань обиралися житія святих, витяги із річного циклу євангельських і апостольських читань та їх пояснення, розповіді з Біблії, історії християнської та РПЦ.
На церковнопарафіяльні школи, окрім того, що вони повинні були давати початкову освіту дітям, ще й покладалися завдання боротьби з алкоголізмом серед дорослого сільського населення. При школах влаштовувалися народні читання про шкідливий вплив алкоголю на організм людини. Також на церковнопарафіяльні школи були покладені завдання по боротьбі з дитячою смертністю, поширення санітарно-гігієнічних знань серед населення. Учителі привчали дітей дотримуватися норм гігієни, утримувати в чистоті класні кімнати, призначали чергових, які прибирали клас.
На ЦПШ було покладено обов’язок боротися з дитячою смертністю. Для цього вчителі церковних шкіл влаштовували спеціальні бесіди, читання для учнів і дорослого населення, де пояснювали як доглядати за дітьми, особливо немовлятами. При ЦПШ влаштовували дитячі ясла, де матері залишали своїх дітей, йдучи на роботу [2, арк. 473].
Деякі народні читання при ЦПШ було присвячено протидії хуліганству, бажаності припинення робіт, зокрема торгівлі, у недільні дні та православні свята тощо. Окремою серією читань йшли так звані «Палестинские чтения», що містили відомості про географію, історію та сучасні події в Палестині, а також про вшановуванні християнською церквою місцеві святині тощо.
Під керівництвом священика Георгія при ЦПШ на хуторі Пасішних, що відносилася до Великокобелячківської Преображенської церкви, у недільні та святкові дні влаштовувалися релігійно-моральні читання та позабогослужбові бесіди, на яких роз’яснювалися тексти Євангелій, значення свят, житіє святих тощо [7, с. 232].
Завдяки широкій тематиці, народні читання використовувалися задля реалізації різноманітних цілей. Зокрема, вони розглядалися як превентивна міра проти збільшення кількості неофітів православних і протестантських деномінацій та сект, тобто мали місіонерський характер. Крім того, завдяки читанням поширювалися ідеї самодержавства та російського патріотизму. Вчителі читали короткі курси чи присвячували окремі лекції історії Російської імперії. Тому проведення публічних читань заохочувалося єпархіальною та державною владою [14, арк. 2].
Під час Першої російської революції 1905-1907 рр. у ЦПШ Полтавщини проводили народні читання з антиреволюційним змістом.
Варто відзначити, що народні читання проводилися за подібною схемою. Керівні органи братств повідомляли про майбутні читання в різний спосіб. Наприклад, Рада Полтавського єпархіального братства про час та місце богословських читань наперед друкувала повідомлення в газетах «Полтавском вестнике» та «Полтавском голосе». Також для ознайомлення з їх змістом у цих газетах та/або окремими відтисками друкувалися конспекти або програми читань.
Слід зазначити, що абсолютна більшість народних читань була безкоштовною для відвідувачів, однак деякі братства, щоб компенсувати частину видатків на їх проведення, встановлювали вхідну плату. Так Полтавське єпархіальне братство встановило плату за відвідування організованих ним богословських читань. Платними були місця лише у перших чотирьох рядах, ціна які коливалася від 20 коп. до 50 коп. Проте виручених від читань грошей зазвичай вистачало на покриття не більше половини витрат Братства.
Народні читання відбувалися в недільні та святкові дні між 16.00 та 18.00. Про читання оголошував парафіянам святковий церковний передзвін. Зазвичай братства намагалися організовувати читання тривалістю близько години, щоб втримати у напрузі слухацький інтерес. З цією ж метою читання супроводжувалися хоровим співом. Його виконували церковні чи учнівські хори церковнопарафіяльних шкіл, що залежало від того, де проходило релігійно-моральне читання. Під час читань у м. Полтаві в районі Павленок та Подолу, організованих Радою Полтавського єпархіального братства, хори учнів обох шкіл, де відбувалися читання, декламували вірші, співали псалми та російські пісні, які мали викликати патріотичні почуття [10, с. 315].
Підвищувало слухацький інтерес використання для ілюстрації читань зображень так званого «чарівного ліхтаря», який на той час вважався незвичним явищем для пересічного глядача. Тому завдяки використанню даного технічного засобу кількість зацікавлених відвідувачів на братських читаннях значно зростала. Так Лубенським єпархіальним братством у 1901-1902 роках придбано новий «чарівний ліхтар» вартістю 130 руб., тому майже всі читання супроводжувалися демонстрацією відповідних до теми зображень [5, с. 14-15].
З огляду на те, що проекційний апарат середньої якості коштував не менше 40-50 руб., що було поза межами бюджету більшості церковнопарафіяльних братств, останні брали в позичку «чарівні ліхтарі» та зображення для них. Так читання, організовані Радою Полтавського єпархіального братства в м. Полтаві, супроводжувалися «туманними картинами», які разом із проекторами надано місцевими школами, де проводилися читання.
Під час читань поширювалася релігійна література, наприклад, листівки, брошури та книги видавництва Троїце-Сергієвої та Києво-Печерської лавр.
Лекторами читань, які організовувалися радами єпархіальних братств, запрошувалися як братчики, так і інші особи, які належали до викладацького складу середніх релігійних навчальних закладів та кращі представники місцевого духовенства. Читання, які проводилися церковнопарафіяльними братствами, переважно проводили парафіяльні священики, а також диякони та вчителі церковних шкіл. Допомагати лекторам у проведенні читань могли вихованці місцевих духовних семінарій.
Рівень оригінальності тексту проведених народних читань міг суттєво відрізнятися. Іноді читання складалися для конкретної аудиторії, як це частіше робили члени рад єпархіальних братств Лівобережної України, однак переважно готовий текст брався з таких журналів, як «Русский паломник», «Воскресный день», «Кормчий», «Отдых христианина», «Воскресный благовест», «Вестник трезвости», «Трезвая жизнь» тощо [10, с. 315].
Крім того, єпархіальні братства допомагали церковнопарафіяльним у проведенні ними читань. Полтавський єпархіальний архієрей видав резолюцію, в якій Полтавському єпархіальному братству пропонувалося прийти на поміч священикам керівними порадами, складанням планів співбесід, статтями свого авторства, вказівкою найкращих посібників та керівництв для співбесід [3, с. 1028-1029.]. Рада Братства доручила обраній 29 квітня 1890 р. на Загальних зборах Братства та затвердженій єпархіальним архієреєм Комісії «складати за необхідності список книг для церковнопарафіяльних бібліотек». У 1891 р. Комісія склала приблизний список книг (всього 53 назви), які рекомендувала духовенству для ведення богослужбових співбесід та народних читань, а мирянам для знайомства з питаннями релігії та моральності. У 1895 р. даний список розширено до 543 назв та надруковано в «Полтавских епархиальных ведомостях».
Деякі братчики, згідно згаданої вище резолюції єпархіального архієрея, друкували власні статті (наприклад, програми та зразки народних читань, ділилися власним досвідом позабогослужбових бесід) в «Полтавских епархиальных ведомостях» або рекомендували до друку у згаданому журналі статті інших періодичних видань.
Для ведення релігійно-моральних читань для народу, які проводилися в парафіях, Рада Полтавського єпархіального братства в 1896 р. видала, а єпархіальний архієрей затвердив «Руководственные правила о религиозно-нравственных чтениях для народа в православных приходах Полтавской епархии». У них священики, на яких покладено відповідальність проведення читань, отримували вказівки щодо цілі читань, способів та місця їх проведення, рекомендовані книги та статті для читань тощо.
Братства проводили народні читання за спеціально розробленими планами. У них прописувалися тематика читань, графік їх проведення, тривалість, місце проведення, особа лектора тощо. Плани обов’язково затверджувалися єпархіальним архієреєм. Такі плани читань щороку складали члени рад всіх єпархіальних братств Лівобережної України. Плани для читань церковнопарафіяльних братств надавали настоятелі церков через благочинних на затвердження єпархіальному архієрею. Про проведені читання братствами велися записи в спеціальних журналах, де зазначалася тема, особа лектора та кількість проведених ними читань. Церковнопарафіяльні братства на основі цих журналів щороку звітували єпархіальному братству.
Варто відзначити, що більшість народних читань припинялася на період проведення весняно-осінніх польових робіт. Причиною цього була та обставина, що в цей період не набиралося достатньої кількості слухачів, які переважно належали до селянського стану. Кількість слухачів читань суттєво різнилася, на що могли впливати різні фактори: розмір та соціальний склад парафії, віддаленість будівлі, де відбувалося читання, несприятливі погодні умови, повторення теми читання чи низький рівень його підготовки тощо.
Представники інтелігенції часто скептично ставилася до релігійно-моральних читань для народу через їх низький якісний рівень. З огляду на зазначену вище обставину, братства Лівобережної України проводили так звані богословські чи наукові читання, орієнтовані в першу чергу на інтелігентну публіку. Лекторами запрошувалися викладачі середніх релігійних навчальних закладів та кращі представники місцевого духовенства, які самостійно складали тексти читань. Останні мали релігійно-філософський характер та були більш складними для сприйняття непідготовленим слухачем.
Таким чином, як засіб реалізації релігійно-просвітницької мети ЦПШ Полтавської єпархії, публічні народні читання мали ряд переваг:
– по-перше, вони залучали до слухацької аудиторії неписьменне доросле населення. Завдяки цьому православні церковні братства мали змогу поширювати православні цінності там, де не виявилися дієвими інші засоби, наприклад, братські бібліотеки з читальнями, книжкові склади та крамниці тощо. Релігійні читання для народу стали важливим культурним явищем у сільській місцевості. Вони сприяли підвищенню релігійно-освітнього та частково загальнокультурного рівня слухачів, серед яких більшість становили селяни, які не мали початкової освіти та не були грамотними;
– по-друге, проведення читання потребувало мізерних витрат, що робило їх доступними практично для кожного братства. Наприклад, церковнопарафіяльне Богородице-Покровське братство м. Пирятина, яке знаходилося у підпорядкуванні до Полтавського єпархіального братства, в 1909 р. провело у приміщенні місцевої ЦПШ 17 народних читань. Загальна сума витрат на їх підготовку та проведення становила лише 10,25 руб. [9, с. 93]. З іншого боку, на перепоні проведенню читань та співбесід могла стояти відсутність належного приміщення чи лектора.
– по-третє, тематика лекцій стосувалася доволі широкого спектру питань, які мали культурно-освітній та морально-виховний характер. Тому можна ствердити, що публічні народні читання як одна із форм позашкільної освіти населення ЦПШ ефективно використовувалася.
У подальшому автор продовжить досліджувати дану тему, зосередившись на таких питаннях, як характеристика учнівського контингенту, аналіз матеріального стану шкіл духовного відомства.

Ірина Петренко

Iryna Petrenko
PUBLIC READING IN PARISH SCHOOLS POLTAVA EPARCHY LATE XIX – EARLY XX CENTURY
Summary
The article deals with the peculiarities of the parish schools of Poltava Eparchy of the late XIX - early XX century. People's readings for adults. It is shown that this practice facilitated the involvement of illiterate adults to education. Religious read to the people in the schools of this type have become an important cultural phenomenon in rural areas. They contributed to the increase of religious education and partly general cultural level of students.
Keywords: parish schools, people's reading, education, culture, illiteracy, literacy.

Список джерел та літератури:

1. Бричок С.Б. Церковнопарафіяльні школи в системі початкової освіти на Волині (друга половина ХІХ – 20-ті рр. ХХ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / С.Б.Бричок. – Житомир, 2005. – 26 с.
2. Державний архів Полтавської області. – Ф. 706. – Оп. 4. – Спр. 424.
3. Десятилетняя деятельность Полтавского епархиального Свято-Макарьевского братства (по архивным данным и официальным источникам) // Полтавские епархиальные ведомости. – 1900. – Часть неофициальная. – № 25. – С.1028-1034.
4. Драч О.О. Розвиток початкової освіти в Україні (1861-1917 рр.) : дис... канд. іст. наук : 07.00.01 / Драч О. О. – Х., 2001. – 280 с.
5. Лубенское Иоанно-Предтеченское (бывшее Спасо-Преображенское) братство в 1901 – 1902 гг. // Полтавские епархиальные ведомости. – 1903. – Часть официальная. – № 1. – С.14-25.
6. Лубенское Иоанно-Предтеченское братство в 1903 – 1904 гг. // Полтавские епархиальные ведомости. – 1905. – Часть официальная. – № 14. – С. 298-305.
7. Отчет епархиального наблюдателя церковных школ Полтавской епархии за 1901-1902 уч. год // Полтавские епархиальные ведомости. – 1903. – Часть официальная. – № 8. – С. 230-234.
8. Отчет о состоянии и деятельности Полтавского епархиального Свято-Макарьевского братства за 1898 г. // Полтавские епархиальные ведомости. – 1899. – Часть официальная. – № 28. – С. 844-856.
9. Отчет о состоянии и деятельности Полтавского епархиального Свято-Макарьевского братства за 1909 г. // Полтавские епархиальные ведомости. – 1911. – Часть официальная. – № 2. – С. 93-98.
10. Отчет о состоянии и деятельности Полтавского епархиального Свято-Макарьевского братства за 1915 г. // Полтавские епархиальные ведомости. – 1917. – Часть официальная. – № 4. – С. 315-325.
11. Патрушева Н. Г. Теория «нравственного влияния» на общественное мнение в правительственной политике в отношении печати в 1860-е гг. / Н. Г. Патушева // Книжное дело в России во второй половине XIX – начале XX в.: Сборник научных трудов / Сост. В. Е. Кельнер, И. И. Фролова. – СПб. : Российская национальная библиотека, 1994. – Вып. 7. – С. 30-45.
12. Перерва В.С. Церковні школи в Україні (кінець XVIII – поч. ХХ ст.): забутий світ [Текст] / [В.С. Перерва] – Біла Церква: Видавець Пшонківський О.В., 2014. – Т. 1. Загальна частина. – 576 с. + 32 с. іл.
13. Петренко І.М. Церковнопарафіяльні школи Лівобережної України в системі освітньої політики уряду Російської імперії (1884-1917 рр.) / І. М. Петренко. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2008. – 161 с.
14. Российский государственный исторический архив. – Ф.187. – Спр. 3029.