Київська православна богословська академія

Студенти другого курсу відвідали коллекцію світового мистецтва в Україні

3 березня 2021 р. студенти другого курсу (бакалаврського рівня освіти) Київської православної богословської академії разом з куратором протоієреєм Андрієм Дудченком відвідали найціннішу коллекцію світового мистецтва в Україні, засновану Богданом і Варварою Ханенками.


Студенти ознайомилися з колекціями мистецтва Візантії та Європи. Екскурсію музеєм провела провідна наукова співробітниця Олександра Ісайкова. Особливо цікаво було побачити найдавніші в світі ікони, що збереглися до наших днів, які були привезені з Синайського монастиря святої Катерини єпископом Порфірієм (Успенським). Ці ікони написані восковими фарбами, у техніці енкаустики. Загалом у світі налічується дванадцять ікон доіконоборської доби, з них чотири — у київському музеї Ханенків (дві — ікони Божої Матері та Іоана Предтечі — VI ст. та ікони мчч. Сергія і Вакха та невідомого святого (Платона?) та святої (Глікерії?)— VII ст.). Грецький напис із іменами мучеників у верхній частині ікони зберігся лише частково, тому імена святих досі остаточно не встановлені.


У залі з синайськими іконами представлено також унікальну мікромозаїчну ікону святителя Миколая, виконану Константинопольськими майстрами у кінці ХІІІ ст. Подібні мініатюрні образи є досить рідкісними – число відомих на сьогодні портативних мозаїчних ікон не перевищує кількох десятків. Виконання таких образів потребувало перенос високої технічної майстерності. Мініатюрні кубики мозаїчного набору, так звані тессери, з золоченого срібла, природних мінералів та напівдорогоцінного каміння закріплювали на дерев’яній дощечці, заґрунтованій сумішшю воску та смоли. Зазвичай використовували малахіт, ляпіс-лазур, різнокольорові мармури та онікс. Найменші кубики набору для відтворення лику приладжували із особливою щільністю. Оправлені у дорогоцінні оклади, портативні ікони призначалися для приватних каплиць візантійської аристократії, або слугували дорожніми образами.


Увагу відвідувачів було звернено також на шедеври романського та готичного церковного мистецтва, зокрема, на статую святого Христофора XIII ст. Іконографія Святого Христофора ґрунтується на християнському переказі, що відносить його житіє до 3 ст. Легенда оповідає про римлянина-велетня на ім’я Репрев, який, виконуючи обітницю, переправляв подорожніх через небезпечний потік. Одного разу, узявшись переносити маленького хлопчика, Репрев був вражений величезною вагою цієї ноші. Для своїх літ дитя здалося йому занадто важким. На березі подорожній відкрив Репреву, що він є Христос і несе на собі весь тягар людських гріхів. Потім Ісус охрестив велетня у річці та надав йому нове ім’я – Христофор (гр. «Той, що несе Христа»). Зазвичай св. Христофора зображували у червоному плащі. Саме такий колір (єдине, що залишилося від первісного яскравого поліхромного розпису) був виявлений на плащі святого під час останньої реставрації.


Зображення волхвів, які прийшли поклонитися новонародженому немовляті Христу (Мф. 2:1–12), – один із найпоширеніших сюжетів нідерландського живопису доби його розквіту у XV ст. Пензлю анонімного художника цього часу належить шедевр колекції Ханенків – портативний диптих «Поклоніння волхвів». Властиві образотворчій середньовічній культурі традиції іносказань та релігійної символіки навчили тогочасного глядача уловлювати прихований зміст окремих деталей. Так, на столику поруч із Марією зображено чашу з вином, ніж та відрізану скибку хліба. Цей «натюрморт» на перший погляд здається природною часткою домашнього побуту, втім, представлені предмети є символами християнського причастя. Ветха кладка арки з цеглинами, що випадають, символізує Старий Заповіт як храм старої віри. Тоді як Богоматір, яка воссідає на тлі парчевої завіси, є уособленням нової, християнської церкви. Троє волхвів представляли людство в цілому: три періоди у житті людини (юність, зрілість та старість), три відомі на той час частини світу: Європу, Азію та Африку, три раси. Принесені волхвами дари також мали символічне значення.
Студентам було цікаво побачити картину П’єра Гудро, на якій, ймовірно, зображено Блудного сина, коли той пішов від свого батька. Картину було вивезено з музею під час нацистської окупації 1941-1943 років та віднайдено у 2013 році на аукціоні “Дойл” у Нью-Йорку, США. У квітні 2014 р. науковцям Музею Ханенків вдалося безпосередньо оглянути твір у Нью-Йорку, провести остаточну експертизу та домогтися початку судового розслідування ФБР. Зрештою справу, що тривала довгі п’ять років, було завершено на користь Музею Ханенків завдяки беззаперечним свідченням документів з музейного архіву. У березні 2020 р. полотно повернулося до Києва.

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України